Нинішню війну, яка точиться в Україні, недарма називають гібридною. Адже ворог застосовує не лише зброю в прямому значенні, а й інші способи, що завдають шкоди Україні. Зокрема, не так давно ворожа інформаційна атака була спрямована на деякі українські медіа.
Чернігівська журналістка Ірина Синельник, яка є власкором УНІАН, дізналася про інформаційну атаку, зокрема й щодо себе, наприкінці серпня. Що створюються дзеркальні сайти провідних українських видань, на яких розміщують фейкові статті, які підписують іменами реальних українських журналістів. Від оригіналів несправжні сайти відрізняються тільки адресами. Натомість кольорова гама, шрифти, візуальне оформлення – ідентичні.
«Несправжні публікації розганялися у Фейсбуці, як рекламні. Люди переходили за посиланнями й опинялися на фейковому сайті УНІАН, який, на перший погляд, був тотожний оригіналу. Більше того, під цими несправжніми публікаціями є посилання на оригінальний сайт УНІАН, що ще більше заплутує людей. Тож доволі складно ідентифікувати, що читачі мають справу з підробками», – у коментарі для ЧЕЛАЙН зазначає Ірина Синельник.
Журналістка не знає, чому зловмисники використали саме її прізвище. Утім, каже, що частина публікацій, які вона створила для УНІАН, стосується воєнної тематики, особливо за останні півтора року.
«Я багато писала на цю тему, в основному про Чернігівщину. А фейкові публікації під моїм ім’ям стосувалися не Чернігівщини, але досить чутливих тем. Зокрема про те, що на війні багато втрат, тож треба сідати за стіл переговорів, тобто відвертий наратив російської пропаганди, який опоненти намагаються просувати.
Інша тема чутлива не тільки на рівні України, але й на європейському – це торгівля дітьми на органи. Причому публікації будуються нібито на якихось реальних фактах, якійсь статистиці, містять доволі багато авторських суджень. Написані досить грамотно з емоційними заголовками», – розповідає Ірина Синельник.
Журналістка дізналася про існування цих фейків завдяки фактчекерам (людям, котрі перевіряють достовірність фактів. – Ред.). І вони першими зробили спростування та пояснили, як працює маніпуляція. Фактчкери були впевнені, що повторення не буде, але з Іриною Синельник ситуація повторилася ще двічі.
«Я надала розголосу цій історії. Фейкові публікації блокували, я зверталася до кіберполіції, в СБУ, до Спілки журналістів України. Бо неприпустимо під ім’ям реального журналіста публікувати фейкові матеріали. Ці статті завдають шкоди не лише моїй репутації, але й становлять загрозу для національної безпеки.
Матеріали заблоковані, але ми перевіряли, що в деяких країнах посилання відкривалися.
Взагалі ж я розумію, що вся ця історія почалася раніше, ніж я про неї довідалася, бо в середині серпня отримала погрозу-звинувачення у Фейсбук, що, мовляв, поділяю проросійську позицію. І мені тоді це видалося дуже дивним. Бо проросійської позиції абсолютно не маю і бути її не може. Ці погрози були від незнайомої жінки. Я зайшла на її сторінку, вона ніби киянка, але на її сторінці переважно перепости різних матеріалів, то я подумала, що це бот і заблокувала її», – повідомила журналістка.
Тож за таких обставин надзвичайної важливості набуває питання медіаграмотності. Не завжди безапеляційно треба довіряти тому, що читаємо, включно з відео та фото. Бо ситуація така, що нині все можна підробити, змонтувати чи виставити у вигідному для ворожих спецслужб світлі. «Дуже небезпечно, що фейки вдосконалюються. Тож не погоджуюся, що інформаційного фронту немає. І не знаю, як працювати на випередження. Бо чому це створюється – зрозуміло, але хто це робить – хтозна. І як зупинити це, притягнути до відповідальності – питання відкрите», – зауважила журналістка.
Наразі єдиний вихід – критично ставитися до публікацій. І якщо вже потрапило на очі у Фейсбуці посилання на якийсь відомий сайт і заголовок статті надто емоційний, то краще зайти на оригінальний сайт і подивитися, чи є там ця публікація. Бо пропаганда не дрімає.
–
Спілкувалась Ірина Осташко
