Учора, 20 вересня, Верховна Рада України в першому читанні підтримала законопроєкт, згідно з яким із бюджетів громад заберуть податок на доходи фізичних осіб, який сплачують військовослужбовці. Нині 64% цих сум залишаються на місцях, і йдеться про десятки мільйонів гривень.
Наскільки це буде відчутним для громад, з’ясовували з Ратаном Ахмедовим, головою Корюківської громади. Загалом ця ситуація стосується всіх громад.
Пане Ратане, чи вірно, що забрати хочуть тільки податки з доходів військових?
Не тільки. До «військового» ПДФО належать також видатки з доходів працівників ДСНС, центрів комплектування, поліцейських. Ці люди, до речі, сплачували податки і до повномасштабного вторгнення. Втім, правдою є й те, що військові формування зареєстровані в окремих громадах або виконують там свої завдання, і, відповідно, для багатьох бюджетів податок на їхні доходи – це новий вид доходів.
З іншого боку, в громадах, особливо тих, що прикордонні, знизилася ділова активність, спостерігаються серйозні логістичні проблеми, внаслідок чого зменшилися доходи.
Якщо говорити про Корюківську громаду, то в нас 85% бюджету – це захищені статті, тобто зарплата й енергоносії. А з решти 15% приблизно 33 мільйони гривень – це кошти, надані як пряма субвенція або допомога товарами ЗСУ й Силам оборони.
Знаю, що на будівництво укріплень були централізовано виділені кошти, але наразі це питання вирішується зі співфінансуванням громадами, бо працюють наші екскаватори, наші комунальники. Наш ліс, який підприємство могло продати, використовують на цих роботах. І є пряма підтримка військових формувань і Сил оборони з бюджетів.
Як вплине на громади те, що в них заберуть військовий ПДФО?
Якщо з бюджету прибрати суму, що перевищує незахищені статті видатків, то це означає, що все, що не належить до захищених статей, не зможе фінансуватися. Ба, навіть більше, можуть бути проблеми з фінансуванням захищених статей, тобто це зарплати й енергоносії. А якщо ж не заплатив за енергоносії, то вимикають світло чи газ. А ми розуміємо, що так не повинно бути.
Отже, будемо дивитися, де можна стиснутися в заробітній платі бюджетників, які і так мають її не дуже високу і вона останнім часом не зростала, хоч дуже посилилися інфляція. І ми вже не кажемо про підтримку в належному стані якихось об’єктів критичної інфраструктури, співфінансування проєктів Європейського інвестиційного банку. Адже все, що стосується зовнішньої допомоги, потребує, зокрема, співфінансування з місцевих бюджетів, а його однозначно не буде.
Відносно військового ПДФО рішення вже остаточно ухвалене?
Наскільки знаю, вчора Верховна Рада проголосувала в першому читанні законопроєкт, поданий урядом, щоб усі кошти спрямувати саме на Сили оборони. Ми не кажемо, що Сили безпеки й оборони не потрібно фінансувати. Звісно, на першому місці мають бути ці витрати. Але потрібен баланс і здоровий глузд. Бо здорового глузду мало, коли Національний банк купує за дуже високу ціну депозитні сертифікати, коли Мінфін платить за державними облігаціями надвисоку ставку. А потім ми кажемо, що не вистачає коштів на те, щоб придбати дрони. То це трохи видається нечесним і нераціональним.
Ще півтора року тому мала відбутися повсюдна мобілізація ресурсів, щоб виробляти свою зброю. Бо бачимо, що наші партнери забезпечують нас зброєю не в повній мірі, як цього хотілося б нашим Збройним Силам, щоб давати відсіч агресору та звільняти нашу територію.
Громади звертаються з цією проблемою до вищих органів влади?
Ми і раніше зверталися, і нині звертаємося. Бо це суттєве питання. Не може бути зменшення бюджету з одночасним збільшенням соціальних стандартів. Якщо говоримо про соціальні стандарти, то в нас усі бізнеси в прикордонних громадах звільнені від сплати податків. Причому ті бізнеси, які зазнали втрат від військової агресії, і ті, які не втратили.
Наприклад, «Ліси України» звітують про рекордні прибутки й водночас звільняються від сплати деяких податків. Маркети, АЗС просто відрегулювали свої проблемні моменти цінами і, відповідно, які в них збитки? Але вони все одно звільнені від сплати податків на 10 найближчих місяців.
Одночасно уряд ухвалює рішення, що діти, які відвідують дитячі садочки та школи, мають забезпечуватися харчуванням. Ми погоджуємося, що це потрібно. Але ж звідкись це має фінансуватися. Якщо зменшуються доходи і збільшуються видатки, то, здається, що хтось не вміє рахувати.
Я вважаю, що першопричиною є те, що немає злагодженості дій між різними міністерствами. І коли питання стосуються виключно місцевих бюджетів, то урядовці та міністри вважають, що це їх не стосується. Але насправді ситуація стосується всієї країни. Адже немає жодної громади, яка не робить внесок в обороноздатність. Зрозуміло, що одні – більше, інші – менше. Але це вже питання спроможності та політичних рішень. Причому щодня відбуваються якісь видатки, які прямо чи опосередковано сприяють обороні та Силам оборони.
Звісно, фінансування Сил оборони має відбуватися першочергово, але водночас ми повинні бачити й інші ризики. Наприклад, із наступного року в нас не повинно бути дорожнього фонду. А якщо взимку випаде 50 сантиметрів снігу, то, відповідно, не буде чим заплатити за розчищання доріг. То що буде? І, зокрема, Сили оборони не зможуть забезпечити собі логістику. Мають бути раціональні рішення, а не популістські. Зрозуміло, що будувати за десятки мільярдів гривень транспортні розв’язки – це дурість. Але якщо дорогою рухається багато техніки – і військової і цивільної, – то підтримувати дорогу в належному стані поточними ремонтами є правильним. В усьому має бути здоровий сенс.