Навіть у нинішній непростий час треба знаходити можливості для емоційного перезавантаження. Найкраще цьому сприяють саме подорожі, під час яких можна збагатитися духовно та дізнатися цікаву інформацію.
Це можливе завдякилекторію Чернігівського історичного музею ім. Тарновського «Дорогами рідного краю». Про нього – в розмові із завідувачкою науково-освітнього відділу Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського Наталією Самохіною.
Наталіє Євгенівно, як давно покликав у дорогу проєкт «Дорогами рідного краю»?
Працюємо ми з 2007 року. Проєкт виник як запасний варіант читання лекцій. Вирішили поєднати лекційний виклад матеріалу і екскурсійний. Тобто чуєте про те, що бачите. І водночас проєкт виник як бажання проїхатися місцями перебування Тараса Шевченка. Ми не ставили великого завдання – проїхати по всій Україні, адже Кобзар відвідав понад 100 населених пунктів. Нам вистачало населених пунктів на Чернігівщині, в яких він побував. Колишні Чернігівська та Полтавська губернії разом налічували майже 30 відвідин Кобзаря. Тому насамперед ми намагалися показати людям місця перебування Тараса Шевченка. Окрім того, першим, хто дав підґрунтя Шевченкові перебувати в Україні після довготривалої розлуки, був Григорій Степанович Тарновський. Відповідно, відвідування Національного історико-культурного заповідника «Качанівка» цілком зрозуміле. А потім від Качанівки вже пішло розгалуження маршрутів – маєток Ґалаґанів у Сокиринцях, Прилуки, де Шевченко бував п’ять разів, Ніжин. За межі Чернігівської області ми вийшли наступного, 2008 року. У нас відбувся дводенний тур до Полтави, далі рухалися до Переяслава і нарешті – Канів. І от, перебуваючи в Каневі, відчули необхідність їхати далі – до Львова, на захід України. Загалом упродовж всіх років функціонування проєкту ми охопили майже всі історичні місця України, крім Донбаського регіону, Херсона та Миколаєва. Об’їздили також майже весь захід України, окрім Карпат.
Чи просто зібрати людей на поїздку?
Складно. Раніше давали оголошення. І оголошення насамперед розміщували на нашому сайті, збирали групи та працювали. Також допомагав розголос про наші заходи. І люди враженнями з іншими ділилися: «От я їздив і сподобалося». Дуже складно було відновлювати цю роботу після вигнання ворогів із Чернігівщини, бо зв’язки були втрачені: багато хто опинився за кордоном, а ще, на жаль, декого з нами вже й немає. Але потрохи цю роботу цьогоріч відновили. Причому несподівано для мене. Я нікуди не збиралася їхати, але підштовхнула в дорогу одна організація, представники якої сказали: «А чого ви сидите? Давайте їхати». Тож на свій страх і ризик почали потроху їздити. Зокрема до Київської області – Переяслава, Білої Церкви. А решта пунктів, які ми відвідали, – тільки в Чернігівській області. Причому хочеться донести до кожного, що на Чернігівщині є що подивитися. Зокрема внесли до маршруту Козелець, причому Козелець також поєднали з Чемером. Ці відвідини присвятили родині Розумовських. Потім вирішили, що можна й інакше. Бо люди за день усі храми Чернігова не відвідають, то ми возимо їх пів дня в Чернігові, пів дня – в Козельці. Потім заїжджаємо в Лемеші, причому люди прибувають туди, вже маючи якесь духовне підґрунтя.
Відкрили ми цьогоріч для себе і село Бігач. Особливо в ньому нічого не збереглося, але хоча б відчути атмосферу села, де перебував Шевченко. Також ми нагадуємо, що там він писав портрет красуні княгині Кейкуатової, який вважається найкращим у його малярській спадщині. Важливо відчути атмосферу, бо жоден фільм чи фотографія її не передасть. І тільки подорож допомагає це зробити.
Ваш лекторій гуртує людей?
Багато хто зустрічає своїх знайомих саме в нашому лекторії, люди роками не бачаться, а в автобусі зустрічаються. Бо їх цікавить спільна справа – подорожі. А ми у такий спосіб виховуємо в людях любов до України та своєї малої Батьківщини.
До того ж, у нас доступна ціна і відповідний супровід подорожі є на кожному напрямку. Ми знайомимося зі своїми земляками, зустрічаємося з людьми, які горять своєю справою й готуються до прийому гостей з області.
–
Спілкувалась Ірина Осташко
Фото надані Наталією Самохіною
