Що думають наші читачі, коли чують назву «Сновськ»? Без сумніву, переважна більшість одразу подумає про відоме своєю залізничною історією місто на півночі Чернігівщини, до недавніх пір районний центр, а нині центр територіальної громади Корюківського району. Між тим, «не все так однозначно». І назву «Сновськ» носило ще й давнє літописне місто Чернігівського князівства, що існувало на території сьогоднішнього селища Седнів Чернігівського району. Цей Сновськ був укріпленою фортецею, що прикривала підступи до Чернігова з півночі та контролювала водний шлях по річці Снов. Також біля Сновська у 1068 році відбулася битва чернігівського князя Святослава Ярославича з половецьким військом, яка завершилася перемогою над кочівниками. Саме про це славне давньоруське місто ми і розповімо сьогодні нашим читачам.
Перша згадка пов’язана з битвою
Сновськ вперше згадується у літописних джерелах під 1068 роком у зв’язку з успішною для тодішніх чернігівців баталією проти половців.Хоча зрозуміло, що його виникнення можна віднести на період X століття, або й ще більш ранній. Але спочатку трохи історичних фактів.
Невдовзі після смерті київського великого князя Ярослава Мудрого (1054 рік), який прославився між іншим тим, що зміг покінчити з небезпечним для Київської Русі південним сусідом –кочовими степовими племенами печенігів, які більше століття тероризували давньоруські території постійними набігами, по сусідству з’явився новий і ще більш небезпечний ворог. Ним стали половці, якіз середини XI століття постійно нападали на Русь, розоряючи переважно найближчі до степової зони Київську, Переяславську і Чернігівську землі.
Для захисту своїх земельтроє синів Ярослава Мудрого (Ізяслав, Святослав і Всеволод), які після його смерті утворили своєрідний князівський тріумвірат, були змушені діяти на випередження тасамі здійснювати походи проти кочових племен. Втім, далеко не всі з них були вдалими. У 1068 році об’єднане військо Ярославичіввиступило проти половців, які перед цим сплюндрували Переяславську землю, де княжив молодший із братів, Всеволод. Обидва війська зійшлися на річці Альті, і в результаті нічного бою давньоруських князів було розбито повністю. Брати змушені були рятуватися втечею: Ізяслав з Всеволодом втекли до Києва, а Святослав – до Чернігова, де був його князівський уділ.
В результаті такої ганебної поразки у самому Києві трапився бунт проти князя Ізяслава – кияни, побоюючись прямого нападу половців на столицю, вимагали від князя озброїти народ для захисту міста. Але Ізяслав Ярославич відмовився видавати зброю містянам, які до того ж були вороже проти нього налаштовані. Розлючені кияни вигнали князя з міста та обрали собі нового правителя – колишнього полоцького князя Всеслава Брячиславича, який до цього перебував в ув’язненні у Ізяслава.
А що ж було тоді на Чернігівщині? Восени того ж 1068 року сюди теж рушило половецьке військо, вочевидь маючи на меті здобути та розграбувати Чернігів, користуючись загальною дезорганізацією. Втім, чернігівський князь Святослав, на відміну від свого старшого брата Ізяслава, нікуди не тікав, а проявив сміливість і талант полководця. Маючи лише 3-тисячну дружину,вінзупинив 12-тисячний загін половців біля Сновська, де 1 листопада у кровопролитній битві завдав кочовикам повної поразки. Як свідчить літописець, князь Святослав перед початком бою виголосив промову перед своїми воїнами, сказавши: «Ударимо, дружино! Уже ніяк нам куди дітись!». Справу вирішив потужний удар важкоозброєної кінноти Святослава, яка буквально зім’яла та розсіяла лави легкої степової кінноти половців. Ця вдала битва стала своєрідним реваншемза принизливий розгром на Альті, до того ж у полон до чернігівського князя потрапив половецький хан Шарукан, що очолював набіг на Чернігівську землю.
Подальша історія Сновська
Пізніше літописний Сновськ продовжував відігравати свою оборонно-адміністративну роль як фортеця, що прикривала підступи до Чернігова з півночі. Місто було центром битв і під час князівських міжусобиць, відомо, що у середині XII століття тут двічі (1149 і 1155 роки) відбувалися битви. У 1234 році Сновськом оволодів князь Галицько-Волинської землі Данило Романович Галицький.
Найбільш вірогідно, що Сновськ не оминула доля інших літописних міст Чернігівської землі і восени 1239 року він був спалений ордами хана Батия.
Встановлення місцезнаходження Сновська дослідниками
Цікавість до локалізації точного місцезнаходження літописного Сновська дослідники вперше почали проявляти ще більше двох століть тому. Першим ототожнив Сновськ із городищем Коронний Замок у селищі Седневі саме чернігівський дослідник та діяч статистики О. Ф. Шафонський (1740 – 1811).
Пізніше точку зору Шафонського підтримали історики М. Є. Марков, М. С. Арцибашев, М. Балика, Філарет (Гумилевський), Д. Я. Самоквасов, М. Є. Бранденбург, П. В. Голубовський, А. М. Насонов, І. І. Ляпушкин, О. К. Зайцев та відомий сучасний археолог В. П. Коваленко.
Результати археологічних досліджень
Отже, дослідниками зафіксовано, що городище старовинного Сновська розміщене в центрі Седнева на мису високої (до 30 м) правобережної тераси річки Снов в урочищі Коронний Замок. Майданчик неправильної форми (200х180 м) зі сходу обмежений краєм тераси, із заходу – широким і глибоким яром. В’їзд знаходився з півдня, напільного боку. На самому городищі містяться відома багатьом унікальна дерев’яна Георгіївська церква і ряд садиб. Оборонні споруди дитинця (фортеці літописного Сновська) були знищені пізнішими переплануваннями. Дитинець з трьох боків оточує посад (теж щільно забудований), який умовно можна поділити на окольний град та посад. Окольний град, що примикає до дитинця з півночі, напевне мав окрему систему оборонних споруд, але збереглися тільки подекуди залишки валів. Неукріплений посад відокремлювався від дитинця й окольного града ярами.
Культурний шар городища дуже пошкоджений пізнішими перекопуваннями. Серед знахідок археологів- численні фрагменти кераміки X-XVIII століть, уламки туфових жорен, шиферні прясла, намисто, уламки залізних знарядь праці та предметів побуту, зброї, прикраси. Городище і посади Сновська широкою дугою охоплювали курганні групи, які в кінці XVIII століття налічували 315 насипів. У різний час досліджено певну кількість курганів, де виявлено 26 трупоспалень обабіч, 26 на місці, 13 трупопокладень у підкурганних ямах, 1 – у зрубній гробниці і 3 кенотафи (символічні могили без небіжчика). Наявність численних дружинних поховань свідчить про Сновськ як про значний дружинний центр Чернігівського князівства.
Сучасний чернігівський археолог А. Л. Казаков вважав літописний Сновськ одним із найбільших міських центрів всієї сіверянської землі. За його твердженнями, у давньоруські часи площа міста сягала понад 30 га.Широкомасштабні розкопки, проведені на початку XXI століттядозволили краще розібратися із вірогідним розвитком Сновська саме як міста. Житлова забудова в південно-східній частині посаду вже в Х столітті малапорядово-вуличніриси. Згаданий дослідник відзначає, що серед знахідок суто місцевого давньоруського походження, котрі безумовно переважають у загальній масі артефактів, зустрічаються й імпортні, зокрема фіно-угорського кола (гребінь з високою напівкруглою спинкою, декорованою геометричним орнаментом).
Підсумовуючи, скажемо що після монгольського погрому у 1239 році життя на території історичного Сновська через деякий час відновилося, хоча якоїсь значної ролі в історії поселення з цією назвою вже більше не відігравало. У 1527 році Сновськ згадується як поселення, що на початку XVI століття перейшло з під влади Великого князівства Литовського до складу Московії. На початку XVII століття село Сновськ, відоме в цей час також як село Княгиніно, припинило своє існування. Проте незабаром на території колишнього Сновська була заснована слобода Седнів, яка з 1626 року стала центром Седнівської волості, що належала магнатам Пацам. Втім, славне містечко Седнів ще вже зовсім інша історія…
Андрій Подвербний