Війна спустошує людські душі, приносить горе, руйнування та страждання. І свято Нового року для українців – вже не таке улюблене свято, що заряджає позитивом на майбутнє. Особливо для родин, які розділила війна.
Але хоч би якою жахливою була ситуація довкола, життя триває. І щоб остаточно не втратити орієнтири, треба вміти потроху налаштовувати себе на позитивний лад.
Зробити це непросто, а часом і дуже складно, особливо коли немає чітко визначеної часової перспективи щодо майбутнього, але й це можливо, хоч навіть і не так, як було раніше.
«Нині психіка і тіло людини (навіть тварини) – в постійному захисному режимі «стресової готовності», тому часто порушуються сон, харчування, взаємини різного рівня. Відтак, і з цього варто почати: дорослому спробувати подбати про задоволення вищезгаданих потреб, аби на психофізіологічному рівні ресурсно балансувати та допомагати балансуватися дитині», – зазначає Юлія Примак, кандидат психологічних наук, доцент Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка.
«Із рідними, дітьми можна спробувати подивитися цікавий фільм (безумовно, якщо є електрика), щось разом приготувати, прибрати в шафі (можливо, речі, які вже не такі корисні у вашому житті, стануть тепер неабияк корисними для інших), влаштувати невеличку зустріч зі знайомими. Так, наші діти співають, малюють, майструють, навчаються задля того, щоб допомогти нашим захисникам, нашій державі, нашому майбутньому. Діти здатні знаходити сили для конструктиву, тому й ми, дорослі, маємо докласти зусиль для цього (заразом багато хто це вже і демонструє)», – вважає психолог.
Отже, дієвими можуть бути банальні щоденні турботи: чи то про іншу людину, чи то про самого себе, чи то про тварину (до речі, зараз дуже ефективно зарекомендувала себе фелінотерапія – це методи профілактики та лікування різноманітних захворювань за допомогою контактування з кішками, й каністерапія – терапія за допомогою собак, які наповнювали б змістом життя. «Важливо частіше обіймати рідних і близьких, ба навіть і домашнього улюбленця. За можливості, звісно, корисно було б влаштовувати собі «інформаційні періоди тиші» – без інтернету, без телефона. Водночас усе індивідуально, коли йдеться про налаштування на позитивний лад. Навіть страждаючи ми стаємо сильнішими!» – переконана доцент.
Вона радить цінувати кожен день, кожну мить, бути уважними одне до одного і до себе!
І добре б було не втрачати віру в дива, адже вона допомагає пережити будь-які випробування.
Ірина Осташко
