За інформацією: Суспільне Чернігів.
ФОТО: Суспільне Чернігів
Суспільне продовжує підбивати підсумки 2023 року на Чернігівщині. Цього разу згадаємо вчинки року — історії людей, якими ми пишалися і захоплювалися.
Бабуся повернула онука з окупованого Донецька
В січні 2023 року жителька Чернігівщини подолала шлях Польщею, Литвою, Латвією та Росією, щоб дістатися окупованого Донецька і повернути додому до України онука. Її донька із родиною на момент повномасштабного вторгнення жила в Маріуполі. Там потрапили до російського полону.
Матір і сина розлучили, а хлопчика забрали до Донецька. Тоді Людмила почала шукати якісь звістки чи дані про рідних у соцмережах. У Facebook знайомі побачили оголошення із фотографією онука і підписом, що він шукає бабусю. Так вони почали зідзвонюватися. Бабуся дізналася, що Сашко потрапив під обстріл наприкінці березня 2022-го і отримав травму ока. Він біг рятувати трирічну сестричку.
«Мама зі мною була ще в шпиталі, а потім уже, коли здалися в полон, відвезли на російських «Камазах» в якісь ангари. Там були усі військові. А потім сказали здати телефони, а наступного дня уже повезли нас із мамою в Безіменне. Її там допитували, може, години три. Я сидів і чекав, а потім її провели й вже приїхала Новоазовська служба у справах дітей і мене забрали. Вони сказали, що мама приїде, може, днів через три. Я чекав, а вона так і не приїхала», — розповів Сашко.
Шлях, який подолала жінка. ФОТО: Суспільне Чернігів
Хлопцю зробили операцію на оці, але чи відновиться зір – невідомо. Як розповіла бабуся, наразі онуку необхідно зробити ще одну операцію. Де перебуває матір хлопчика — невідомо й досі, розповіла Людмила.
Історія Віталія Шумея та його незламного батька
Рік читає листи, годує з ложки, співає пісні біля прикутого до ліжка сина. Сергій Шумей – батько бійця ЗСУ Віталія Шумея.
У серпні 2022 року він отримав поранення під Авдіївкою. Лікарі діагностували мінно-вибухову травму і перелом черепа з обох сторін. Внаслідок поранення він втратив можливість пересуватися, говорити та самостійно їсти. Понад рік з моменту отримання поранення, батько поруч з сином і вдень, і вночі.
«Він в нас здоровий, понад два метри. Я думав його нічого не візьме. Але я всім кажу, що так вийшло, що я не шкодую. Шкода, але я не кусаю себе за лікті, що так вийшло. Це мій син і я розумію, що він захищав Батьківщину. Я горджусь цим», – розповів батько військовослужбовця Сергій Шумей.
Віталій Шумей на службі. ФОТО: Роман Шумей
Лікували Віталія у Дніпрі, Києві, в Чернігові. 18 березня його реанімобілем доставили на лікування до Іспанії. Дорога до Барселони зайняла майже 40 годин. Транспортування поранений Віталій переніс без ускладнень.
Віталія Шумея проводжають на лікування. ФОТО: скрін з відео Ірини Тимофєєвої
В лікарні за кордоном бійця прооперували. Там Віталій сказав свої перші слова.
«На запитання: «Можна я зроблю?» він відповів:» Так, папа». А на запитання: «Ти будеш воду чи сік?», відповів: «Сік»», — каже батько.
1 листопада Віталій Шумей повернувся з Іспанії на реабілітацію до України на лікування у реабілітаційний центр «Модричі» в Трускавці.
Віталія транспортують до України. ФОТО: скрін з відео Ірини Тимофєєвої
За словами батька, стан Віталія вже кращий. Завдяки реабілітації він почав до себе підтягувати руки, заворушив ногами.
«Слава Україні»: вчинок Олександра Мацієвського, який увійшов в історію
Вчинок військового з Ніжина Олександра Мацієвського, якого росіяни розстріляли після слів «Слава Україні», без перебільшення, став відомим у всьому світі. Відео з розстрілом беззбройного українця з’явилося в Інтернеті 6 березня. На кадрах ніжинка Параска Демчук впізнала свого сина, а у 119-й бригаді територіальної оборони згодом підтвердили, що на цих кадрах саме їхній боєць Олександр Мацієвський. Цю інформацію згодом підтвердили в СБУ.
«Я ніч не спала, воно мені мерещиться. Але якась легкість з’явилась та якийсь промінчик, що я побачила, як загинув мій син. І це так важко, але я, правда, наче побачила характер мого сина, такого стійкого, незламного, бо він сказав: «Мама, я в полон ніколи не здамся». Він навіть вночі повторяв ось це: «Слава Україні». Він настільки був бойовий, настільки сміливий і безстрашний, що я вам передати не можу», — розповіла мама Параска Демчук.
Параска Демчук та її син перед тим, як його розстріляли. ФОТО: Суспільне Чернігів
Олександру Мацієвському було 42 роки. До повномасштабного вторгнення він був електромонтером в Києві, після 24 лютого добровольцем пішов до територіальної оборони Ніжина. Навесні захищав Чернігівщину у складі 119-ї бригади ТрО. Наприкінці 2022 року підрозділ виконував завдання на Донеччині. Що тримає позиції біля Соледару, він матері не розповідав. 30 грудня 2022 року Олександр і четверо його побратимів були на завданні з якого ніхто не повернувся. Це був стрілецький бій поблизу Соледара, розповів командир підрозділу Олександр.
Під час обміну тіло Олександра Мацієвського повернули на підконтрольну Україні територію, а поховали 14 лютого у Ніжині, за три тижні до того, як опублікували відео з його розстрілом.
12 березня 2023 року Президент Володимир Зеленський присвоїв Мацієвському звання «Герой України». У Ніжині його скульптура стала центральною в меморіалі загиблим у війні з Росією бійцям, а в Києві до дня Збройних Сил встановили його монумент.
Монумент Олександра Мацієвського. ФОТО: Суспільне
Заасфальтувала вулицю за гроші, які отримала за смерть сина на фронті
За гроші, що виплатила держава за смерть сина, заасфальтувала вулицю, названу на його честь. Це зробила Валентина Грищенко з Сосниці. Дорога обійшлася приблизно у 3,5 мільйони гривень. До цього там не було асфальту. Навесні й восени жителі вулиці до домівок пробирались багнюкою та калюжами.
«Вистачить мені, аби я була. Не гроші у житті головне. Просто люди цього не хочуть розуміти. Хай би їх не було, аби дитина була. Як би поставився мій син? Нормально. Я нічого не роблю того, що мій син би не схвалив. Він був такий добрячок, як кажуть, «душа на розпашку», весь у маму. Він би мене підтримав у моєму рішенні «, — каже мати загиблого бійця.
Сину Валентини, Владиславу Грищенку, було 25 років. Востаннє його жінка бачила влітку 2022 року. Приїздив у відпустку, поїхав і через кілька днів загинув. Він був єдиною дитиною в родині.
Пенсіонерка з Анисова, яка живе з протезом, завела господарство та посадила город
Торік Суспільне вже розповідало історію Любові Прочухан з села Анисів, яка другий рік поспіль живе з протезом.
Любов Прочухан. ФОТО: Суспільне Чернігів
Попри біль в нозі, цьогоріч жінка посадила город, зібрала врожай, закрила консервацію на зиму та рубає дрова. Все це у свої 75. Також у неї є кролі і кури.
«Вдяглася, взулася, подіяло знеболювальне і на город. Сонечко встає, я на городі полю, посадила все, що треба. Не признавалася, а воно болить, а я всеодно роблю. І ходила поливала все, що росте у селі на городі, і кожна господиня садить, — то все у мене виросло».
21 березня 2022 року росіяни скинули чотири авіабомби на ферму в Анисові. Любов Миронівна у той день вперше прийшла допомагати доїти корів, адже кілька місцевих доярок разом із сім’ями виїхали з села. Коли жінка виїжджала на велосипеді з ангара пролунав вибух. Любов Миронівна отримала поранення і втратила частину ноги. Восени 2022 року їй встановили протез на праву ногу.
