Чернігівщина – унікальний регіон із купою історичних пам’яток. Причому багато з них – дійсно особливі. Є ті, про які всі знають, а є й маловідомі, як садиба Аделії Кринської на хуторі Тимки біля села Стара Басань, яку ще називають Будинком із мезоніном.
Чернігівські туристи, які нещодавно побували на хуторі Тимки, зазначають, що, ймовірно, колись там було дуже красиво. Та нині все – інакше.
«Ми застали цю будівлю в жалюгідному стані. На жаль, новому володарю не до відновлення архітектурних перлинок, треба ж мавзолей собі будувати…», – зазначає чернігівка Любов Сила.
Загалом про цю садибу збереглося небагато інформації. Зокрема Любов Сила каже, що вдалося віднайти відомості, що садиба побудована в середині ХІХ ст. А цікава вона тим, що до нашого часу втрималася майже без змін ззовні та всередині. Це, до речі, зразок садибного будівництва ХІХ століття в Україні. Хоча дещо й запозичений. Приміром, мезонін в архітектурі – це надбудова над середньою частиною житлового будинку, здебільшого невеликого. Подібна садибна архітектура запозичена з Італії.
Колись у будинку можна було ще побачити, як на мезонін вели дерев’яні сходи з різьбленими перилами. А в кімнатах були печі, оздоблені кахлями, на вікнах красувалося вітражне скло. Неймовірної краси дерев’яне мереживо також прикрашало цю будівлю.
На жаль, сьогодні можна спостерігати лише колишню красу садиби та зойкати від жахливого занедбання такої перлинки.
До 2007 року в садибі було розміщено інтернат для дітей із вадами розвитку, який перенесли в колишню школу в центрі села.
За інформацією Ігоря Дорожка, Аделія Данилівна Кринська (уроджена Гзовська) була рідною сестрою дружини Олексія Лєскова. Це видно навіть із книги спогадів сина Миколи Лєскова, Андрія, який пише «16 серпня ми вирушаємо додому. Мати, і всі, починаючи з тітки Кльоти (Клотильди), беруть із Миколи Семеновича обіцянку більше не приховуватись від своїх та провести все наступне літо де забажає: у розкішних та просторих Тимках у сестри Клотильди Данилівни – Аделії Данилівни Кринської, в Буртах у дочки, в Каневі в тінистому флігелі у сестри».
«Про власницю садиби я так майже нічого поки не знайшов, в тому числі, хто ж то був такий Кринський, чиє прізвище взяла Аделія Гзовська. Лише в одному місці віднайшов цікавинку, там же в книзі спогадів «Життя Миколи Лєскова». «В зиму 1881-1882 років приїхали в столицю (С-Пб) декілька київських свояків. Серед них була рідна сестра Клотильди Данилівни Лєсковой – Адель Данилівна Кринська, власниця багатих Тимок, де я прогостював не одне літо, та майбутній її чоловік та сусід по маєтку Дмитро Михайлович Пашковський». Припускаю, що садиба саме цього пана Пашковського збереглась у селі Чемер Козелецького району. А от про сестру Аделії Клотильду відомо трішки більше. До Олексія Лєскова вона була в шлюбі двічі. За першим чоловіком – Арцимович, від другого чоловіка Митрофана Болотова, який їх покинув, мала трьох дітей (2 дочки-близнючки та сина). Олексій Лєсков теж був вільним, зостався вдівцем після смерті від сухот першої дружини Олени Францівни Лонгінової. Згодом у віці 2 років помирає його єдиний син Юрій. Тож доля склалась так, що ці двоє зійшлись та побрались у 1879 році. Прізвище Лєсков ми більше знаємо по братові Олексія, письменнику Миколі Семеновичу Лєскову, про якого Чєхов казав, що той був його вчителем. А між іншим, Олексій Семенович Лєсков був відомим київським лікарем, доктором медицини, у 1887 році – головний санітарний лікар Києва, у 1893-1898 – директор Олександрівської лікарні, член Київської міської управи, дійсний статський радник. 1898 року продають із дружиною маєтності в Києві та перебираються на Чернігівщину, купуючи хутір у Кобижчі. Там 1901 року від раку помирає Клотильда Лєскова, а 1909 року й сам Олексій Лєсков, поховані разом у селі Піски. Спільних дітей у них не було», – інформує Ігор Дорожок.
–
Фото – Любов Сила
