За інформацією: Суспільне Чернігів.
Олександр Радчук. ФОТО: Суспільне Чернігів
За цей час Саша двічі був за кордоном: у швейцарському Давосі на Всесвітньому економічному форумі та у Нідерландах. Там він розповів, що йому довелося пережити, просив зупинити війну та повернути додому його маму – Сніжану Козлову.
«Розказав свою історію, що зі мною відбулося. Щоб світ побачив, що росіяни не такі вже хороші. Мене там вислухали, підтримали, і я із Борисом Джонсоном фотографувався».
Людмила Сірик зі своїм онуком Олександром Радчуком. ФОТО: Суспільне Чернігів
Бачив маму майже два роки тому
Людмила Сірик, бабуся Олександра, переглядає у телефоні фотографії й згадує свою дочку Сніжану – маму хлопчика:
«Дивишся на ту фотографію 150 разів на день: «Де ти? Ну де ти?» Ну, в кого мені спитати? Де ти? Як тобі, чи жива? Де тебе шукати, не знаю».
Фото Сніжани Козлової в телефоні. ФОТО: Суспільне Чернігів
Востаннє Сніжану Козлову бачив її син Саша. Це було майже два роки тому у фільтраційному таборі селища Безіменне Маріупольського району. Туди їх відвезли росіяни після того, як госпіталь з українськими військовими здався у полон.
«Мама сказала, що вона повернеться до мене. Я знаю, що вона повернеться і пробую шукати: в інтернеті заходжу (там пошук зниклих), в телеграмі. Дивлюся – немає», – говорить Олександр.
Людмила Сірик додає:
«В неї ж нема документів. Як вона поїхала туди, то позабирала, а як були у тому домі, то так і залишила. У телефоні, що у неї було, що у нього – телефон забрали. І вона залишилася без нічого. Думаю, жива, але хтозна. Вона така в мене наче і бідовенька. Ну, Бог його знає… Мені зараз моторошно. Уже бачу, що вони дуже агресивні поробилися. Як вони при дітях стріляли у батьків. Може, і це так само. Чи неправильно подивиться, чи десь щось може сказати… Я вже і не знаю, що мені думати. Два роки нічого не чути. Не знаю».
Олександр Радчук з мамою. ФОТО: Фейсбук Сніжана Радчук
Людмила Сірик за цей час написала десятки листів у всі можливі інстанції та продовжує пошук своєї доньки. Зі слів жінки, у списках полонених Сніжана рахується під номером 972. Людмила припускає, що там її можуть тримати через роботу в ЗСУ та допомогу українським військовим.
«Мене питають, чи вона є віськовослужбовицею. Ні, вона не є військовослужбовицею, вона просто працівниця ЗСУ. Багато людей із цієї частини перевилися у Маріуполь. Вони там служили, їй допомагали. Я само собою їй слала посилки. Військові їй пряники заносили, картоплю, продукти. І ото вона до них постійно зверталася», – говорить Людмила.
Олександр Радчук на перекладині. ФОТО: Суспільне Чернігів
Око, травмоване уламком
7 лютого Олександру мають зробити чергову операцію на оці. Травму він отримав від потрапляння уламка, коли рятував з-під обстрілів трирічну сестричку Вікторію. Хлопець каже, що на ушкоджене око бачить все розмито, лише світло.
«Йому треба іще одну операцію. У нього як був введений силікон, дак він за цей час розкришився. Його треба почистити, помити і зробити операцію. Як силікон був, дак він хоч два пальці бачив, ну, а зараз вже нічого не бачить. Але пообіцяв, що бачитиме», – каже Людмила.
Сашко готується до нових поїздок за кордон: у Латвію та США.
