Діти та батьки Дніпра поступово звикають до нової – змішаної системи навчання. У жінок, які виїхали з дітьми за кордон, окрім питань по дніпровських школах ще один головний біль – здобуття освіти у місцевих закладах. У багатьох дітей, хто зараз перебуває в Європі, процес навчання розпочався на початку серпня. Ми запитали мам з Дніпра про школи в Фінляндії та Швеції.
Фінляндія: футбол з директором та канцелярія у подарунок
Асія Гильмутдинова – мама п’ятьох дітей. Зараз вони живуть у маленькому фінському містечку Міккелі з населенням 50000 людей. За словами Асіі, в цьому містечку наразі дуже багато українців.
Старший син Асії Роман вже закінчив школу, а от малеча відвідує фінську школу, яка, до речі, стартує на початку серпня та закінчується в середині липня.
— Мілана в українській школі перейшла у шостий клас, програму проходить за сімейною формою навчання, — розповіла Асія. – У Фінляндії була в адаптаційному класі для емігрантів, а зараз вчиться у четвертому класі по фінській програмі. Вчитель викладає тут всі предмети окрім англійської.
Вчитися одразу в двох школах дуже важко, але мама робить все, щоб донечка встигала. На сімейному навчанні задають дуже багато. Виконані завдання пересилають, а домашку з музики та фізкультури знімають на відео. Є дуже важливе правило: дитина обов’язково повинна відвідувати фінську школу. Якщо без поважної причини вона не прийшла на заняття, це може зацікавити відповідні органи і дитину можуть вилучити з сім’ї, а маму відправити на курси батьківства.
— Тут дуже цікавий підхід до навчання: майже немає зошитів, всі завдання дітки роблять в виданих підручниках, — розповіла Асія. – Канцелярію ми також не купляли – нам все дали в школі. Є в програмі уроки релігії. Дітки, які сповідують, наприклад, православ’я, їздять в іншу частину міста на таксі, яке оплачує школа. Назад діти повертаються на автобусі.
Атмосфера в класі доньки панує приятельська, хоча окрім Мілани нікого з України в колективі немає. Одна дівчинка розуміє російську мову, з нею донька Асії товаришує.
Мілана – дівчинка спортивна, вона професійно займається футболом, грає за шведсько-фінський клуб, їздить на змагання та майстер-класи.
—Але підтримувати та сплачувати за хобі тут дуже дорого, — каже Асія. – Наприклад, місяць занять футболом коштує 40 євро, а костюми, футболки, бутси та м’яч вийшли — 600 євро. Участь команди у змаганнях теж оплачується з гаманця батьків.
Молодший син Асії Вадим перейшов до 4 класу в українській школі. В фінській весь минулий рік він навчався в інтеграційному класі з іншими українськими дітьми, тому зараз він перейшов у 2 клас фінської школи.
– Вадим непогано розмовляє фінською, тому однокласники з фінського класу навіть не здогадувалися, що він з України, поки на День прапора син не прийшов до школи в футболці з українським прапором, — з посмішкою розповідає жінка. – Син дуже активний на уроках, постійно підіймає руку. Каже, що в фінському другому класі він відмінник та сміється. Я відповідаю, що легко бути відмінником, коли ти всю програму вивчив ще два роки тому, а тепер повторюєш.
Харчування в школі безкоштовне та обов’язкове. За принципом шведського столу – дитина може взяти по одній страві – першу та другу, салат та фрукт. Пити дітям пропонують молоко або воду, яку можна набрати з крана навіть в місцях загального користування.
Кожну перерву діти проводять на вулиці, вчителі йдуть гратися разом з ними. До учнів також приєднується директор школи – він залюбки ганяє з дітлахами у футбол або інші рухливі ігри. До речі, у директора є свій клас, де він викладає свої предмети. До 6 класу включно всі предмети веде тільки один вчитель, якому можуть надавати 1 або 2 помічників.
Молодшим дівчаткам-двійнятам Асії Лізі та Софійці було важче за всіх інтегруватися. Їм було всього 5 рочків, коли довелося йти до фінської школи, адже цей вік – це норма, щоб почати навчання у нульовому класі.
— Так мої дівчата одразу опинилися у фінській школі з 16 фінськими дітьми, — згадує Асія. – Ані вихователі, ані однокласники не знали української та російської, дівчаткам було важко, страшно та некомфортно. Ліза перші два тижні постійно ревіла. А потім в їхню групу потрапив чеченський хлопчик, який розмовляв російською і він почав дівчат булити, бити та обзивати поганими словами. Робив це, коли вихователі не бачили, інколи навіть штовхав моїх дітей. Я намагалася за допомогою телефона перекласти вихователям та батькам хлопчика, що він робить. Але нічого не допомагало. Плакали мої дівчата, плакала і я за своїх доньок.
Одного дня маленька Ліза просто відлупцювала хлопця: і на цей раз розібратися в ситуації визвали батьків хулігана та Асію. Жінка сказала малому, якщо він не припинить ображати дівчат, то з ним будуть розмовляти поліцейські. Це подіяло і образи нарешті припинилися.
— Взагалі вчителі робили все, щоб діти гарно себе почували в колективі, — каже Асія. — Зараз дівчата пішли в 1 клас фінської школи, хоча в Україні вони перейшли в другий. В школі їм дуже подобається, кажуть, що хотіли б ходили до неї і на вихідних.
Якщо не брати мовне питання та рідкісні прояви булінгу, питань зі школою у дітей Асі практично не було. Найскладніше було минулого року, коли Мілані та Вадиму доводилося їздити до школи двома автобусами, а малим їхати автобусом, а потім ще йти пішки 2 км. Зараз сім’ї пішли на зустріч і 4 дітей перевели в одну школу. Родина винаймає квартиру біля школи, то ж зараз на навчання їздить тільки старший син Асії.
Швеція: їжа досхочу та обов’язкове плавання
Олена Дерипаска с донечкою Юлею зараз у Стокгольмі — столиці Швеції. Олена дуже відповідальна мама, до того ж психолог, який знається на особливостях розвитку дітей, тому вона розповіла нам про шведську школу крізь професійну призму.
Юля – учениця першого класу в шведській школі, в її класі ще 25 дітей. На цю кількість учнів є одразу три вчителі – класний керівник та його помічники, які працюють змінами. Помічники слідкують за дисципліною в класі.
— Дітей не сварять, якщо вони розмовляють чи погано себе поводять, — каже Олена. – Їх просто виводять з класу та займаються окремо тим, що учень хоче. Це дуже позитивна практика, адже у дитини можуть бути кризи дорослішання, особливості нервової системи чи погане самопочуття. Вчитель та помічники грають з дитиною в школі чи на майданчику в настільні чи активні ігри.
Особистість дитини цінують в швецькій школі. До ії думки дослухаються. Учнів усіляко мотивують на те, щоб їм було цікаво ходити на навчання. Якщо, скажімо, дитина прийде до школи у піжамі з нечесаним волоссям – її ніхто не буде сварити, адже у малого може бути поганий настрій, але він все рівно прийшов, нехай навіть у такому вигляді.
— Це позитивний момент, — каже Олена. — Важливо дослухатися до бажань дитини, не припиняти її діяльність. Наприклад, навіть якщо дитина вимазується у багнюці, бігає по кущах – ніхто її за це сварити не буде. Одяг від таких ігор дуже швидко псується, але це норма. Я бачила, як діти катаються з гірки багнюки і ніхто навіть не подумав зупинити їх. Ті діти виглядали щасливими.
Дітей ще в початковій школі вчать комунікації один з одним, розповідають про етику поведінки, наприклад, що зовнішній вигляд – то закрита тема, яку не можна між собою обговорювати. Багато завдань спрямовані на виконання разом, щоб учні могли ділитися емоціями, інформацією та не замикалися в собі.
В Швеції всіх без виключень дітей навчають плавати.
— Тут багато води, тому всі повинні вміти триматися на воді, — каже Олена. — Це безоплатно і якщо дитина плаває не дуже добре, їй навіть дають додаткові тренування.
В школі вчать розуміти предмети, а не зубрити напам’ять. Учні часто самостійно працюють над темами, але вчитель відкритий для допомоги та консультації. Якщо вчителю треба показати відео дітям, вони роблять це за допомогою проектора та білої дошки.
По п’ятницях батьки нічого не дають дітям окрім змінного одягу та рушника, бо діти ходять на спорт.
Перерва завжди проходить на вулиці та за будь-якої погоди.
— На майданчику діти не сидять на місці, є багато цікавого обладнання, яке допомагає виховувати виносливість, винахівдливість та проявити себе, — розповідає Олена. – Всі ці сітки, турніки та інше розвивають психічні процеси дитини, просторове уявлення, рухому сферу, моторику, точність виконання рухів. Діти постійно рухаються, в них є довгі перерви, вони не сидять постійно на уроках.
Домашні завдання тут взагалі невеличкі. Це зроблено, щоб у дитини після школи був вільний час для себе та на гуртки. По п’ятницях домашка легка – треба прочитати текст та відповісти на питання у зошиті.
Щодо їжі, то дітей у школі годують дуже добре – на шведському столі є овочі, фрукти, вуглеводні страви, квасоля, риба, м’ясо. Їсти можна стільки, скільки хочеться, бо вважається, що ситі діти краще вчаться та поведінка ліпша. Батьки не дають дітям ланч-бокси, а тільки воду та фрукт, хоча це не обов’язково.
— Свята в школі не святкують якось особливо, — розповідає Олена. — За бюджет школи купляють всі атрибути – їжу, прикраси. Вчителі та учні виряджаються у різних персонажів. Нещодавно було свято 70-річчя школи, всіх просили вдягтися в стилі 50 років. Дітям давали попкорн, сік і солодку вату, був концерт та фокусник. Ціль – показати, що всі діти мають рівні можливості та отримуюсь все однаково.
Канцтовари та зошити дітям також дають однакові, все безоплатно. Для навчання ноутбуки та планшети, які можна взяти додому, якщо треба закінчити проект чи тему.
В дніпровській школі Юля перейшла в другий клас, який вчиться по системі «Інтелект України». Проблем з навчанням у дівчинки немає, в обох школах все виконує на відмінно, але у шведській дівчинці ще трохи не вистачає словникового запасу, бо мова доволі складна для вивчення. Олена каже, що шведські вчителі дуже допомагають і створюють комфортні умови для дитини і мами. Гарні стосунки склалися і з вчителем української школи. Вона дуже турботливо ставиться до дітей та контролює навчання. Вона каже малечі, що складнощі у навчанні – то перешкоди, які ти маєш пройти, щоб потім стало приємно за себе.
Автор Маша МАТЮШКІНА
