У Львові пішов з життя відомий український художник, який народився у Дніпрі.
Про сумну звістку на своїй Facebook-сторінці повідомили очільниця управління з питань охорони культурної спадщини Надія Лиштва.
На 80 році життя помер Володимир Лобода. Його серце зупинилося 18 грудня у Львові. Володимир народився у Дніпрі в буремні роки Другої світової. Його батько, теж відомий митець Віктор Лобода, згадував:
Час йшов, люди страждали, мучились, гинули. От у такому непевному часі люди народжувались, як протест війні, як торжество вічного життя на планеті!” (Віктор Лобода “Спогади городянина”).
Володимир створив у Дніпрі чимало мозаїк, які на жаль, не збереглися.
Життя Володимира було пов’язано з Дніпром, як з річкою, так і з містом в якому він, як і його батько народився. Багато робіт він залишив в ньому, але на жаль вони не збереглись, зокрема фантастичні вітражі в магазині “Риба” та “Синій птах”. Як казав сам Володимир: “Митець – це найвразливіше, що є у природі”. І творіння Митця теж виявились вразливими, – розповідає Надія Лиштва.
Митець надихався народною культурною України, а також іноді звертався до звичаїв країн Полінезії, Африки, Західної Європи, Азії.
Ще до пандемії у Дніпрі планували організувати виставку творів та фотографій зроблених Володимиром Лободою. Але спочатку цьому завадив ковід, а потім війна.
Планувалась виставка в Дніпрі, як живопису, так і його фотографій старого міста 1970-х років, але спочатку був ковід, а потім Велика війна, яка триває й надалі. Але я вірю, що виставка ще відбудеться і Дніпро наново відкриє для себе свого Майстра, – зауважила Надія Лиштва.
Про рідний Дніпро митець писав таке:
Дніпро – місто з ритмом промислового робітничого міста, з його суворими й відвертими людськими стосунками, схованими від стороннього ока. Це простір, що виробляє особливий людський фермент із манією абсолютизму й тоталітарності, як у творах Бредбері. Тут духовність можна знайти тільки в товщі землі, у її пам’яті. І мені треба було шукати її, вірити у велич рідної культури, яка нас врядує, ніжно випестить і виведе на чисті води. Пам’ять рідної землі віддячувала нам за зусилля, пестила й гартувала наш дух, зміцнювала хребет, давала непохитну віру, яку ми мусимо пронести крізь життя. Тому образ степу – це наш образ і біль на все життя. Образ Дніпра, його води, його величні береги, його нескінченна драма – це також назавжди” – писав Володимир Лобода.
